Щомісяця на Дніпропетровщині правоохоронці отримують близько сотні повідомлень про зникнення дітей, пише видання «Наше місто». На щастя, переважну більшість із них вдається розшукати вже в першу добу. Але за кожним таким повідомленням стоять години невідомості, безсонні ночі батьків і страх, що з дитиною могло статися лихо.
Більшість зникнень, як пояснюють у службі у справах дітей, не пов'язані зі злочинами чи трагічними подіями. Найчастіше йдеться про підлітків, які затрималися на прогулянці, не відповідають на дзвінки батьків або вирішили провести більше часу з друзями.
Завідувачка сектору з питань соціального захисту дітей Дніпровської міської ради Людмила Сусленкова розповіла: найчастіше зникають підлітки 14–15 років, які просто хочуть провести час із друзями чи хлопцем або дівчиною, хоча батьки це забороняють. Буває, що дитина лише на кілька годин затрималася, не відповідає на дзвінки, а рідні вже повідомляють про зникнення.
Зовсім інша ситуація, коли причиною втеч стає неблагополучна атмосфера в родині. Йдеться про випадки, коли дорослі зловживають алкоголем, не приділяють уваги дітям або не забезпечують їм належних умов. Такі діти нерідко йдуть із дому через байдужість батьків, відсутність їжі чи елементарного відчуття безпеки.
Чому діти тікають: психолог про вікові зміни поведінки
Психологиня, начальниця відділу соціальної роботи Дніпровського міського центру соціальних служб Наталя Біла наголошує: під час війни зміни у поведінці відбуваються у всіх, але діти найбільш вразливі до стресових подій. При цьому прояви хронічного стресу суттєво залежать від віку дитини.
У дітей до 3 років можуть спостерігатися порушення сну, надмірна прив'язаність до матері та безпідставний плач, який неможливо зупинити. У дітей 4–6 років виникають страхи темряви, самотності, гучних звуків і сирен, а також регрес у поведінці, залежність від ґаджетів або програвання воєнних сюжетів в іграх.
Діти 7–10 років уже усвідомлюють, що людина може померти, і відчувають загрозу для родини. У них з'являється гіперпильність до звуків — вони за звуком можуть відрізнити сирену від дзижчання "шахедів" чи звуків ППО. Через низьку концентрацію виникають проблеми з навчанням, а після травмуючих подій — почуття провини.
У підлітків 11–17 років стрес найчастіше проявляється у вигляді замкненості, дратівливості, конфліктів із дорослими та втеч з дому. Саме в цьому віці відсутність довірливих стосунків із батьками стає особливо небезпечною: дитина шукає розуміння не вдома, а в компанії однолітків.
Що робити батькам, аби дитина не тікала
Фахівці радять не обмежуватися тотальним контролем, а будувати емоційну близькість. Ось кілька конкретних порад від психологів і соціальних працівників:
- Цікавтеся не лише оцінками та домашніми справами, а й тим, із ким дитина дружить і що її хвилює.
- Не забороняйте все підряд — пояснюйте, чому певні речі можуть бути небезпечними.
- Говоріть про небезпеки в інтернеті та погані компанії без залякування.
- Дайте дитині відчуття, що вдома її вислухають без осуду, а не сваритимуть за відвертість.
Показовий випадок, який згадують у службі у справах дітей, стосувався хлопчика 2013 року народження, який практично щодня тікав із дому. Проблема була не в агресії матері, а в тому, що вона не могла налагодити емоційний контакт із сином — хлопчикові було просто нецікаво вдома. Зрештою дитину вилучили із сім'ї та влаштували до закладу на Закарпатті, де він повністю змінився: почав добре навчатися і більше не тікав.
Водночас фахівці не бачать прямої залежності між кількістю втеч дітей та статусом переселенців. Причини залишаються такими самими, як і до повномасштабного вторгнення, — непорозуміння в сім'ї, підлітковий протест або брак спілкування з батьками.
Раніше портал Знай повідомляв, синдром середньої дитини: психологи назвали 5 помилок, які руйнують самооцінку.
Також наш портал інформував, школи не встигнуть відремонтувати до початку навчального року: діти вчитимуться змішано.