Як заспокоїти дитину під час обстрілів

Російські війська продовжують масовані обстріли українських міст. У такі моменти дорослі часто зосереджені на власному страху, але поруч із ними — діти, для яких звуки вибухів і сирен стають джерелом глибокого стресу. Як повідомляє Вчися.Медіа, фахівчині ГО «Центр психологічної допомоги "Конфіденс"» Аліна Смірнова та Світлана Побережник пояснили, як дорослим правильно поводитися з дітьми під час повітряних тривог.

Як обстріли впливають на дітей різного віку

Реакція на стрес залежить від віку. За словами Аліни Смірнової, у дошкільнят під час небезпеки з'являється потреба бути на руках, вони часто плачуть, може виникнути нічне нетримання сечі. Порушується сон: дитина прокидається вночі з криком. Істерики, які виглядають безпричинними, майже завжди ховають страх загинути або втратити батьків.

Молодші школярі реагують інакше — дратівливість, скарги на головний біль чи біль у животі, висипання на шкірі, втрата апетиту. Дитина може постійно розпитувати про вибухи й не відпускати цю тему.

У підлітків розпізнати стрес найважче — переживання часто приховані за замкнутістю, агресією або навіть ризикованою поведінкою. Деякі підлітки можуть навмисно йти до місць вибухів, щоб зробити селфі. «Іноді вони демонструють байдужість, але у такий спосіб приховують страх», — пояснює Аліна Смірнова.

Чого точно не варто робити батькам

Світлана Побережник наголошує: найпоширеніша помилка — казати дитині «Не бійся» або «Нічого страшного», коли навколо справді лунають вибухи. Такі слова знецінюють почуття. Дитина отримує сигнал, що її реакція неправильна, але страх від цього нікуди не зникає. Поступово вона втрачає довіру до власних відчуттів.

Ще одна помилка — соромити дитину фразами на кшталт «Ти вже великий / велика, не плач». Це не заспокоює, а лише додає сорому до вже наявного страху. Також категорично не можна змушувати дитину негайно заспокоїтися, демонструвати власну паніку чи перевантажувати її інформацією про події.

Як говорити правильно: конкретні фрази

Замість знецінювальних слів психологині радять використовувати зовсім інший підхід:

• Назвати емоцію: «Я бачу, що тобі страшно»;
• Дати відчуття безпеки: «Я поруч»;
• Пояснювати дії: «Зараз ми йдемо в укриття, щоб захистити себе»;
• Говорити спокійним голосом, навіть якщо всередині дуже тривожно.

Дитина регулює свій стан через дорослого. Ваш спокій — це сигнал для дитячої нервової системи, що поряд надійні дорослі. Якщо дитина питає: «Ми не помремо?», не варто давати порожніх обіцянок «Усе буде добре». Краще чесно сказати: «Так, війна небезпечна. Саме тому ми ходимо в укриття, реагуємо на сигнали повітряної тривоги й дотримуємося правил безпеки. Ми робимо все можливе, щоб убезпечити себе».

Техніки заземлення: що працює для різного віку

Психологині наголошують: одними з найефективніших є техніки заземлення через тіло. Вони перемикають увагу дитини зі страшної події на конкретне завдання та допомагають знизити фізичну напругу.

Дошкільнята (до 6 років)

Для найменших добре працюють дихальні вправи в ігровій формі. Можна запропонувати уявити, що вона надуває повітряну кульку — насправді це глибокий вдих і повільний видих. Інший варіант — «задути свічку». Також корисно перемкнути увагу на навколишні предмети: знайти три червоні речі, три круглі предмети. Міцні обійми, малювання чи ліплення теж допомагають.

Молодші школярі (6–10 років)

Окрім згаданих вправ, Світлана Побережник радить техніку «5-4-3-2-1»: назвати п'ять предметів, які дитина бачить, чотири — яких може торкнутися, три звуки, які чує, два запахи й один смак. Це повертає увагу до реальності й допомагає вийти зі стану паніки.

Підлітки

Старшим дітям можна запропонувати дихання за квадратом (вдих — затримка — видих — затримка, кожна фаза по 4 секунди). Також добре працює ведення щоденника емоцій або проста фізична активність прямо в укритті — присідання, розтяжка.

Що робити, якщо дитина в істериці

Коли дитина плаче, панікує, кричить — її мозок переходить у режим виживання. У такі моменти Світлана Побережник радить: зробіть кілька повільних вдихів самі, опустіться до рівня очей дитини, говоріть короткими простими фразами. Якщо дитина дозволяє — обійміть або візьміть за руку. Запропонуйте разом дихати або рахувати предмети навколо. Не кричіть у відповідь, не соромте й не вимагайте «взяти себе в руки». У цей момент дитині потрібна не дисципліна, а співрегуляція — ваша присутність і спокій.

Раніше портал Знай повідомляв, 168 шкіл — онлайн, лише 9 — у змішаному форматі: як навчатимуться діти.

Також наш портал інформував, дитина перестала слухатися: 7 неочевидних причин, які батьки пропускають щодня.