Фраза «Я не хочу!» знайома майже кожному з батьків. Вона може прозвучати від дворічного малюка, який не хоче прибирати іграшки, і від школяра, який відмовляється сідати за уроки. Часто ця фраза викликає злість, втому або почуття провини: «Може, я щось роблю не так?»

Насправді — ні. У більшості випадків дитячий протест не означає погане виховання чи впертість «на зло». Це нормальна частина розвитку.

Діти не народжуються з умінням одразу слухатися, домовлятися й контролювати свої емоції. Ці навички формуються поступово. Коли дитина каже «я не хочу», вона часто насправді говорить про інше:

Особливо це стосується маленьких дітей. Їхній мозок ще не вміє швидко перемикатися з «граюся» на «треба». Тому дитина може щиро не хотіти щось робити — і водночас усе ж зробити це після короткого протесту.

Багато батьків думають, що якщо дозволити дитині бурчати або висловлювати незадоволення, то вона «сяде на голову». Але психологи кажуть протилежне: можливість висловити емоції зменшує напругу.

Наприклад, коли дитина каже:
— Я не хочу прибирати!

Замість крику чи погроз можна:

  • спокійно повторити прохання;

  • запропонувати вибір («у коробку чи на полицю?»);

  • дати трохи часу.

    Краще дитина-кримінальник, ніж донька-прогульниця

Часто після цього дитина все одно прибирає, хоч і бурмоче собі під ніс. І це нормально. Вона вчиться важливій навичці: робити потрібні речі, навіть коли не хочеться.

У старшому віці протест виглядає інакше, але причина схожа. Школяр може відмовлятися від уроків через втому, страх помилок, перевантаження або відчуття, що на нього постійно тиснуть.

У таких ситуаціях допомагає не контроль, а контакт:

  • визнати почуття дитини («Бачу, що тобі зараз важко»);

  • запропонувати допомогу;

  • дозволити почати з простішого завдання.

Навіть якщо дитина говорить, що «це дурниця», вона може поступово включитися в роботу, якщо не відчуває тиску.

Як знайти спільну мову із дитиною, Teletype

Чого точно не варто робити

  • Кричати та принижувати.

  • Порівнювати з іншими дітьми.

  • Лякати наслідками, які не готові виконати.

  • Вимагати миттєвої ідеальної слухняності.

Це дає короткий ефект, але шкодить довірі.

Дитяче «я не хочу» — це не війна з батьками. Це спосіб сказати: «Мені зараз непросто». Якщо поруч є спокійний дорослий, який тримає межі, але не знецінює емоції, дитина поступово навчиться співпрацювати без криків і страху.

Нагадаємо, доведеться "вигрібати" батькам: експерт попередив про ризики нової шкільної реформи

Раніше ми розповідали, що батьки не хочуть здавати гроші, діти - плачуть: українка підняла важливу тему подарунків у школах та дитсадках

Також, "Не вміють сказати, що думають": учні середніх класів мають серйозні проблеми з мисленням