Дитячий протест: чому це нормально та як діяти батькам

Фраза "я не хочу" знайома майже всім батькам і часто звучить як тривожний сигнал.

Насправді така відповідь дитини — не про погане виховання, а про нормальний етап розвитку та навчання самоконтролю, пише Psychology Today.

Діти не народжуються з умінням одразу слухатися й виконувати прохання. Їм потрібно дозріти емоційно та нейрологічно, щоб почути інструкцію, прийняти її й лише потім діяти. Саме тому дитина може щиро протестувати, але паралельно все ж робити те, про що її просять. Такий внутрішній конфлікт — важлива частина навчання.

Уявімо типову ситуацію — доросла людина просить дитину прибрати іграшку перед їжею. У відповідь лунає обурене "я не хочу", іграшка ховається за спину, з’являються сльози. Якщо у відповідь немає крику чи тиску, а є спокій, повторення прохання й простий вибір — куди покласти річ, — дитина поступово "дозріває". Вона бурмоче невдоволено, але діє. Завдання виконане, контакт збережений, а дитина не відчуває, що її зламали.

З віком форма протесту змінюється, але сенс лишається тим самим. Школяр може відмовлятися працювати через втому, страх помилки або відчуття втрати контролю. Тут допомагає визнання емоцій, скажіть, що ви бачите, що йому складно, а також невеликий простір для вибору — з чого почати чи яку допомогу прийняти. Навіть скептичне "це дурниця" не заважає дитині поступово включитися в роботу.

Психологи називають цей підхід "протестувати, але рухатися далі". Дитині дозволяють висловити невдоволення, не знецінюють почуття, але м’яко тримають межу — справу все одно потрібно зробити. Цей механізм знайомий і дорослим — ми теж часто думаємо "не хочу", але все ж піднімаємося з ліжка чи беремося за рутину.

Раніше ми повідомляли, "не змушуйте ходити до школи": у мережі розгорілася дискусія через підхід батьків до виховання дітей.

Чи нормально, що діти сперечаються: про це мають знати всі батьки - детальніше на Знай.ua.

Нагадаємо, чому деякі діти ненавидять школу та що з цим робити?